ЧОМУ СТІЛЬКИ УВАГИ ГОЛШТИНАМ?

Юрій Сівов, директор департаменту розвитку ТОВ «Dairy Global Experts»

Останнім часом Україна почала активно постачати нетелей до країн ближнього зарубіжжя, тому ми вважали за потрібне вивчити походження та етапи формування сучасного стада чорно-рябої породи, а також оцінити його потенціал.

Чорно-ряба худоба України, як, втім, й інших країн пострадянського простору, неоднорідна за своїм походженням. В останні десятиліття XIX — на початку ХХ століття місцеву худобу в центральних та західних областях країни схрещували з голландською старого типу, завезеною безпосередньо з Голландії, а також із різних провінцій Австро-Угорщини. Пізніше для поліпшення помісної худоби завозилась чорно-ряба худоба із західних воєводств Польщі та Німеччини.

Після Другої світової війни з Німеччини та країн-сателітів у 1946-1947 роках за репараціями значну кількість чорно-рябої худоби завезли до Київської, Житомирської, Вінницької, Полтавської, Харківської та Чернігівської областей. Внаслідок розведення завезених тварин та їх схрещуванням з місцевими у східних областях України утворилися окремі невеликі групи чорно-рябої худоби навколо великих міст (Київ, Полтава, Харків).

Чорно-ряба порода затверджена 1959 року рішенням Міністерства сільського господарства СРСР. Тоді кілька порід цієї масті об'єднали в одну породу. При формуванні масиву породи в Україні в різні періоди і в певних місцях поширення використовували кілька родовищ — голландське, естонське, литовське та ін. Тому чорно-ряба худоба в господарствах країни була різноманітна за генеалогічною структурою і не вирівняна за типом. Але відрізнялася міцною конституцією, характерною для молочного напрямку будовою тіла, гарним здоров'ям та пристосованістю до різних кліматичних зон.

Для вирішення проблем підвищення продуктивності шляхом внутрішньопородної селекції знадобилися б десятиліття. Тому радикальнішим способом стало залучення генофонду спеціалізованих молочних порід зарубіжної селекції.

Роботу зі створення української чорно-рябої молочної породи розпочали в1971 році. Планувалося створити три внутрішньопородні типи, які відрізнялися б материнською основою та часткою спадковості голштинської породи: центрально-східний, західний та поліський. Для цього схрещували чорно-рябу, білоголову українську та симентальську породи з голштинськими биками.

Найбільший і найпродуктивніший масив становило поголів'я центрально-східного внутрішньопородного типу, створене на основі симентальської та голландської худоби з використанням чистопорідних бугаїв-голштинів. Частка спадковості голштинської породи планувалася не більше 5/8-7/8. У тварин цього типу міцна, щільна конституція, вим'я ванно- або чашеподібної форми з великим запасом, шия довга з тонкою складчастою шкірою, холка гостра, рівна спина, пряма, поперек широкий і рівний, зад широкий, довгий, ноги сильні, середня частина тулуба добре розвинена. Продуктивність у найкращих племінних стадах становила 6000-8000 кг молока жирністю 3,63%. У породі чимало тварин із надоєм понад 10000 кг молока. Жива маса дорослих корів 600-650 кг, бугаїв - 850-1100 кг. Центрально-східний тип за чисельністю становив 65-70% поголів'я породи.

Трохи дрібніша чорно-ряба худоба західного регіону, в основі якої голландські, німецькі, обмежені по кровності голштинські тварини. За будовою тіла худоба західного внутрішньопородного типу наближалося до центрально-східного, поступаючись йому 10-15% у продуктивності.

На Поліссі сформувався тип худоби, похідної від білоголової української та голландської порід. У цих тварин планувалася невелика частка спадковості голштинів, тому вони переважно комбінованого типу статури. Апробацію породи проведено 1995 року.

Українська чорно-строката молочна худоба активно вирощувалась на всій території країни. Для цієї породи характерна певна неоднорідність масті та ряд відхилень від голландської моделі. У тварин, які пройшли селекцію на материнській основі білоголової української породи, здебільшого чорний тулуб із білими мітками на череві та біла пляма на лобі.

Для особин, отриманих схрещуванням чорно-рябої місцевої породи з голштинськими биками, в основному характерна чорно-ряба масть — чорні і білі мітки, що чергуються. У тварин цього типу дещо укорочений тулуб, глибокі і широкі груди, пряма холка і рівна спина. У корів і телят широкий вирівняний круп та правильно поставлені кінцівки. Ці тварини міцні і досить кремезні, з підкресленою гармонійністю тіла. Голова чітко окреслена, трохи довгаста, часто з білою проточиною. Шия подовжена, з характерною тонкою складчастою шкірою. Лопатки щільно прилягають, спина пряма, без горба. Холка гостра, часом має місце випинання остистих відростків, що не вважається недоліком. Поперек у тварини досить широкий і рівний. Задня частина широка, довга, з невеликим нахилом у напрямку сідничних пагорбів, м'язова тканина добре розвинена.

Будова тіла тварин української чорно-рябої породи переважно молочного типу. Самки цієї породи за розмірами значно перевершують материнські особини. Порода та її внутрішньопородні особливості досить консолідовані за певним типом, а також за рівнем продуктивності та загальною технологічністю вимені. Телиці у 6 місяців досягають живої маси 180 кілограмів, а в чотирнадцять – 380-400 при вазі у дорослому віці 600-650 кг. У разі інтенсивної відгодівлі тварини показують хороші м'ясні якості з забійним виходом 55-58%. Чорно-ряба худоба вважалася найбільш придатною для експлуатації в умовах промислової технології виробництва.

На жаль (а може, і на щастя — час розсудить) сталося те, що сталося. Після того, як Радянський Союз припинив своє існування, майже припинила існування і так недосконала система оцінки бугаїв-плідників за якістю потомства. Власники та керівники господарств, які обрали шлях розвитку молочного скотарства, почали використовувати для парування своїх стад сім’я бугаїв-плідників зарубіжної селекції та переважно північноамериканської — зі США та Канади.

Якщо взяти до уваги час, протягом якого це відбувалося, більшість стад в Україні, які сьогодні належать до української чорно-рябої молочної породи, є глибоко голштинізованими чи чистопородними голштинами за генотипом, екстер'єром і, як наслідок, за потенціалом продуктивності.

Ви запитаєте: «Чому стільки уваги коровам саме голштинської породи?» – на це запитання відповів керівник Української голштинської асоціації Присяжнюк Ігор.

- Чому вибір так часто падає саме на голштин?

– Голштинську породи вибрали не лише ми, насамперед її вибрали у світі. Ця порода набула особливої ​​популярності серед корів молочного напряму, як одна з найпродуктивніших. У різних країнах світу найкращі показники продуктивності голштинської породи варіюються від 8 тис. л (Європа) до 12-14 тис. л (США, Ізраїль), при цьому жирність молока становить 3,8-4,2%, а вміст білка – близько 3%.

– Які основні позитивні характеристики мають тваринні породи голштин?

- Корів голштинської породи можна охарактеризувати як тварин із високим показником молочності, високою адаптацією до різних кліматичних умов та стійкістю до захворювань (при відповідному догляді).

– Популярним є твердження, що більше рекордсменів серед корів голштинської породи. Чи згодні ви з цим?

- Так, справді. Голштинська худоба за молочною продуктивністю, оплаті корму молоком, придатності до промислової технології, довговічної продуктивності серед сучасних порід займає перше місце. Коровам цієї породи належать усі світові рекорди молочної продуктивності!

- Чи важко утримувати рекордсменів молочної продуктивності на господарстві?

- Хотілося б зауважити, що до утримання високогенетичних тварин потрібно ставитись з ретельною увагою. Слід правильно вибирати технологію утримання та створювати такі умови, які забезпечуватимуть їм комфортне існування. Як наслідок, рівень продуктивності стане в рази більшим. На жаль, у деяких домогосподарствах використовують погано освітлені приміщення, що не провітрюються - це призводить до зменшення надоїв молока.

- Ігор, як керівник УГА, напевно, часто спілкуєтеся з директорами господарств, які утримують корів породи голштин. Які у них відгуки? І якою є Ваша позиція щодо майбутнього розвитку голштинської породи великої рогатої худоби в Україні та за її межами?

- Я вважаю, що Департаменту тваринництва Міністерства АПК варто переглянути генетичний потенціал ВРХ нашої держави загалом. А все тому, що протягом 15 років багато господарств, які утримують українську чорно-рябу, проводили голштинізацію. І запліднюють поголів'я вже чистопородним голштином.

Щодо попиту на цю породу – він завжди буде високим, адже ці тварини швидко розкривають свій потенціал.